Прикро, що в нашій країні цього бійцям НЕ РОЗПОВІДАЮТЬ. Така людина на кілька рівнів вища за своїм станом душі й духу, ніж ті, хто не воював, ніж ми з вами!

Загрузка...

Валентина Розуменко

УРИВОК із розмови з Лідія Буцька – психолога, реабілітолога для Сергей Ульянов

“Після того, як людина приходить з війни, вона абсолютно інша – це вже воїн духу і цим має пишатися. Дуже прикро, що в нашій країні цього бійцям не розповідають. А вони мають це знати. Така людина йде далі – вона на кілька рівнів вища за своїм станом душі й духу, ніж ті, хто не воював, ніж ми з вами.

Тож, коли бійці повертаються у свою родину – вони не мають бути тими, ким були до війни. І ті – рідні, близькі та друзі, хто на них чекав вдома, мають розуміти, що повернулася інша людина – воїн-захисник! До нього має бути абсолютно інше внутрішнє ставлення – надто високого ступеня довіри, бо він знає що таке справжня довіра і знає те, чого ми тут, у мирному житті не знаємо. Він вижив на війні, зберіг своє життя і наше. Він здобув той досвід, якого ми не маємо. Він має ті можливості, яких ми не маємо. І він це відчуває й надто гарно розуміє.

Тому хочу наголосити, що наша задача, як суспільства – цінувати, сприймати й розуміти, що до нас з війни повертаються не просто бійці, повертаються воїни духу: сильні, непереможні! Вони можуть створювати абсолютно інше суспільство! Але, дуже прикро, що коли бійці повертаються, то надто добре відчувають, що повертаються у суспільство, яке не змінилося. І ви маєте зрозуміти, що це величезний стрес для них, адже вони на війні уже змінилися. А ми тут – ні!

Загрузка...

Причому, вони змінилися всі разом, у їхньому побратимстві є єдиний дух, єдине тіло. У сенсі, як є єдине тіло в кожного народу. Так і у суспільності воїнів є своє спільне тіло, закони, правила. І вони розуміють, що саме ті правила їм допомогли вижити, змінитися й зробили їх сильнішими – такими, якими вони повертаються. А ми того не розуміємо! Ось у чому вся причина їх розчарувань – що їх тут не розуміють!
Іще зазначу, що є люди, які починають демобілізованих бійців жаліти чи співчувати їм, повірте, ви навіть не розумієте, що робите! Бо, ніякому разі не можна воїна духа жаліти! Воїна взагалі не можна жаліти, бо він вищий на кілька рівнів духовно, ніж усі інші люди, й він має унікальний досвід, якого не мають інші. За що його жаліти? Ним потрібно пишатися, його необхідно поважати, до нього треба прислухатися й йому потрібно довіряти! Тому-що він нас там захищав, і потім прийшов сюди, в мирне життя, із абсолютно певною метою: захищати вже тут… Тобто – це сильна людина!

Причому сильна в найкращому розумінні цього слова, бо нарешті в нашому, українському суспільстві складається прошарок воїнів, який був знищений за багато років (у часи революцій, війн). Загалом, наших людей перетворили на рабів, овець, на якесь стадо… І лише зараз у нас з’являються люди, які розуміють, що вони не слухняні барани, не раби й не стадо, а вони – воїни. А воїн – це людина, яка визнає своє я: я є, і я існую в цьому світі й є основним у ньому.
Боєць людина горда (у хорошому сенсі) й визнає свою першість, інакше він не буде воїном. Він довіряє сам собі й вимагає цього від інших, якщо ти його команда, бо має довіряти й тобі.
Коли він повертається в сімю (а до того він там був іншою людиною) він починає перевіряти: «А чи можу я довіряти сімї нині?» Адже він інший, для нього вже й дружина інша. І тому тут усі стосунки потрібно починати спочатку!

Або ж стосунки закінчаться на завжди… Дружинам та матерям це потрібно знати і пам’ятати ! Потрібно їх розуміти, та і бійцям пам’ятати – вони інші.
Надто часто буває, що повертаючись із війни, дружина чекає на тебе ще того – яким ти був до війни: без досвіду, без сили твого духу. Але ти прийшов інший, змінений – вже сильний, самовпевнений з відчуттям достоїнства, бо ти захищав свою Землю і рідних.. Той, хто пройшов важку школу війни, знає ціну життя та друзів. Тому і вимагає, щоб його поважали і ставилися з порозумінням. І це вірно й нормально, так і має бути.

І до цього, що я розповідаю, потрібно прийти тій родині, у якої син чи чоловік прийшов із війни – він інший!. Повинен пройти певний час, коли ви знову пізнаєте один одного, як абсолютно інші люди (фактично незнайомі). Немає терпіння – ось тут починається непорозуміння. Ймовірно тому багато з тих хто прийшов з війни, знову повертається на передову, в те фронтове братство де є порозуміння й підтримка, де один одному сміливо підставляють братнє плече. (продовження…потрібно?)

Джерело