ПИШУ МОЇ ВРАЖЕННЯ ПРО УКРАЇНСЬКУ МЕДИЦИНУ. ВЧОРА, ЗІ СВОЄЇ НЕОБЕРЕЖНОСТІ Я ПОПАЛА ДО КИЇВСЬКОГО ОПІКОВОГО ЦЕНТРУ.. ШВИДКА ПРИЇХАОА ЧЕРЕЗ 10 ХВИЛИН..

Пишу мої враження про українську медицину спеціально для «Всепропальщиків».

Вчора, зі своєї необережності я попала до Київського опікового центру, по вул. Краківська, 13.

Але все по-порядку. Після отримання опіків від окропу, я надала собі першу допомогу у виді холодної води та обробки аерозолем «Пантенол», зателефонувала на 103 з питанням: «Куди звернутись за допомогою?». Відповідь: «Чекати дома, адреса?».

Через 10 хвилин в мене була карета «Швидкої допомоги», отримала протишокову ін’єкцію і миттєво від’їхали до Опікового центру.

В приймальному відділенні миттєво наклали пов’язку , зробили кардіограму. Заповнення анкети хворого зайняло 5 хв. І миттєво відправили у відділення реанімації.

Там на протязі 8 годин, проводили інтенсивне лікування, в операційній провели додаткове обстеження та перев΄язку, аналізи крові, знову кардіограму, рентгенівське обстеження легень, розмістили катетер у вені та 8 годин через вену проводили лікування.

Наслухавшись всіляких «всепропальщиків» , я запитала у чергового лікаря: «Може якісь ліки потрібні?». Відповідь: «У нас всі необхідні ліки є, Можете додатково купити Но-Шпа 1 ампулу, та «Омез -3», як додатковий (не обов΄язковий), препарат при вживання антибіотиків». Я просто була у шоці не від болю, а від такої відповіді. Мені багато хто розповідав, що без грошей в наших лікарнях ніхто не лікує, що лікарі, сестри тільки тим і займаються, що вимагають гроші.

Останнім ударом нижче пояса була відповідь санітарочки, яка на моє прохання купила мені мінеральної води в аптеці: «Моя послуга – безкоштовна, я – на роботі».

О 16 год. мене перевели до Відділення анестезіології та інтенсивної терапії (гнійно-септичне). Мені стало набагато краще, в палаті крім мене ще було 3-є хворих, які не люблять свіжого повітря і я відчула, що вранці на перев’язці буду проситись додому. Зателефонувала знайомому хірургу: «Як мені бути, як швидше потрапити додому, як продовжити лікування в домашніх умовах?». Відповідь: «Опіковий центр, це єдине місце в Києві, де вміють лікувати опіки. І Ваш лікар визначиться сам, коли Вас можна виписати з лікарні. Крапка». Жорстко, але конкретно на доступній мені мові. Ніч спала погано, трішки сусідки заважали. Думка йти додому мене не полишала. І що я чую від 2-х лікарів (зав. від. та палатний лікар): «Ми не бачимо потреби тримати Вас в нашому центрі. Ви можете успішно лікуватись в домашніх умовах». Зробили знову перев’язку, одягнули зверху «топик» із сіточки і надали виписку з рекомендаціями .

Я не знаю прізвищ ні фельдшерів карети «Швидкої допомоги», ні лікарів та сестер Опікового центру, але те, що вони зробили за 1 добу, це – ФАНТАСТИКА! Професійний рівень та чуйність – вище всяких похвал!
Жодної копійки я не заплатила нікому із персоналу.

На моє прохання їх сфотографувати також була відмова. Яку треба мати мораль та скромність, щоб так себе вести. Я думаю, що це заслуга Головного лікаря, зуміти сформувати та виховати такий колектив Опікового центру.

ДЯКУЮ!

А якщо хтось скаже, що борщ йому в лікарні не такий смачний, як в ресторані, відповідаю:
ПОЧИНАЙТЕ СПЛАЧУВАТИ ПОДАТКИ!

Головний ворог того, що «ВСЕПРОПАЛО» – у вас в зеркалі. Частіше туди дивіться!

Щоб не подумали, що я це все придумала, надаю фото виписки. Можна при бажанні відтворити цю ситуацію – всі документи знаходяться в архіві Опікового центру.

Nelya Lantukh