"Це Не Погроза, Просто Факт": Пост Бійця АТО До Влади Рве Мережі

Так. Ми повернулися.

Ми повернулися з дуже-дуже глибокого АТО. Колишніми нам не стати … і не дуже хочеться.

Ми дуже багато винні тим, хто не повернеться вже ніколи, їхнім сім’ям, людям, залишеним в окупації, дітям, які приходили до школи через лінію фронту. Ми їм винні. Винні багатьом. Не вам…

Як ви тепер будете розмовляти з нами, людьми, які не розуміють відтінків сірого?

Нова чорно-біла система координат проста: є свій – є ворог.

Якщо ворогові 100500 років – він ворог. Сивина його не прикрашає, не виправдовує злодійство і зраду.

Нам не шкода ворога.

Якщо на ворогові спідниця – він ворог. Ворог у спідниці. Так буває. Не всі вороги носять штани.

Якщо на ворогу погони – це небезпечний ворог. Якщо погони української армії – ворог небезпечніший удвічі.

Так. Нашу свідомість перепрошито.

Вчіться жити в цій системі свій-чужий.

Якщо зупиняє патрульний – він свій.

Починає грубіянити, поводиться неналежно – чужий.

Держслужбовець – свій, хабарник – чужий.

Дід із колорадській стрічкою, що ховається за сивиною – чужий.

Чиновник, що відмовляє вдовам та інвалідам – ​​чужий.

Барига, що тягає рації в гумконвоях – чужий.

Олігарх, що постачає терористів – чужий.

Суддя, який намагається виправдати крадія-чиновника – чужий.

Чужих не жаль. Вони вороги. Пожалієш ворога – отримаєш кулю в спину. Ми вижили – значить, не дали шансу вистрілити собі в спину.

Нас багато. Нас тисячі.

Ми змінилися. Ми не розуміємо і не приймаємо відсутність змін.

Якщо система не трансформується, ми змінимо її силою. Силою тисяч рук, а якщо знадобитися – то і стволів.

Ми вимагаємо реальних і простих дій.

Дій, а не відмовок і відписок.

Ще раз. Дуже важливо: країна не буде колишньою. Ким будуть в ній кар’єристи, хабарники, адепти «русскава міра» і «нежелальщікі» розгойдувати човен?

Відповідь проста – ніким.

Гарячі голови вже киплять. Поки на блокадах бензопили, а ватників у радах виховують кулаки … але часу залишилося мало.

Це не погроза, просто факт.